Робота МАН економіка
«Доходи та умови їх формування»
Вступ
В ринковій економіці кожен ресурс, необхідний для виробництва, продається.
Ціна його купівлі – продажу визначається законами ринку. Власник кожного
ресурсу в ринковій економіці отримує винагороду у випадку продажу чи здачі в
оренду даного ресурсу. Таку винагороду називають доходом.
Чому вважаю цю тему доцільною? Напевне тому, що саме з доходами пов'язаний
добробут кожної сім’ї, задоволення не тільки матеріальних, а і духовних потреб
людини. Як ми знаємо, потреби людини безмежні, а ресурси для їх задоволення
обмежені, але саме доходи можуть у тій чи іншій мірі задовольняти людські
потреби.
Мета моєї роботи «Доходи та умови їх
формування» -- проаналізувати отримання
різних видів доходу на прикладі 5сімей,
що проживають на території села Дивізія і займаються різними видами
господарської діяльності.
Отже, виходячи з мети, я розгляну такі
завдання:
1) розгляну види доходів у ринковій
економіці;
2) розгляну форми та види заробітної
плати та обчислю заробітну плату,
яку отримують члени
розглянутих сімей;
3) розглянути поняття ренти та
підрахувати доходи від використання землі у даних сім’ях;
4) розглянути поняття позичкового
відсотка і доходи від нього у цих сім’ях;
5)
розглянути
доходи від підприємництва, для наших сімей це доходи від ведення домашнього
господарства;
6) показати нерівність доходів, не
тільки порахувавши доходи кожної сім’ї , а й визначивши доходи на одну людину і
те, яку частку доходів становить заробітна плата, рента, позичковий відсоток та
доходи від підприємництва.
Об’єктом мого дослідження є 5 сімей, що
проживають на території села Дивізія.
Предметом дослідження є доходи, отримані
цими сім’ями з
вересня 2011 року по вересень 2012 року .
Методи дослідження –
математичний метод, метод порівняння та аналізу.
Моя робота носить прикладний
характер, її результати можуть бути використані
при підрахунку доходів
інших сімей.
Вважаю, що моя робота буде цікавою моїм одноліткам – майбутнім випускникам, які через кілька років
будуть визначати, які джерела доходів вони матимуть у майбутньому житті. Яку
професію обрати, щоб вона була надійним джерелом доходів.
Мою роботу можна використати на
уроках економіки, математики.
І. Форми доходів в ринковій економіці
Погляди
економістів на природу доходів, на зміну співвідношення між окремими їх видами
з часом змінювалися. Представники класичної теоретичної економіки — Адам Сміт і
Давід Рікардо — пов’язували розподіл доходів з існуванням трьох суспільних
класів: робітників, капіталістів і землевласників. Вони визначили три фактори
виробництва, такі як праця, капітал і земля. Доход на кожен фактор тлумачився
як доход відповідного суспільного класу.
Усі економічні
ресурси мають своїх власників. Ними є домашні господарства, підприємства або
державні організації. Власники ресурсів продають їх на відповідних ринках і
отримують за це плату у вигляді доходів. Отже, доходи – це надходження від
продажів економічних ресурсів і готової продукції.
Ринки ресурсів багато в чому подібні до ринків
товарів. Основними регулюючими механізмами тут також є попит, пропозиція і
конкуренція.
Доходи в ринковій
економіці розглядаються з різних сторін: за змістом, суб’єктами, джерелом тощо.
Доходи від економічних
ресурсів називають факторними. Кожен
вид ресурсів забезпечує відповідний вид
доходів: плата за трудові ресурси – заробітна плата; плата за природні ресурси – рента; дохід на
капітал – відсоток за грошовий капітал і прибуток за використання речового капіталу;
підприємницькі здібності – підприємницький дохід. Зазвичай види факторних
доходів у господарській діяльності часто не розмежовують.
Розрізняють
сукупний і грошовий доходи. Якщо в сукупний доход входять всі види доходу —
зарплата, дивіденди, пільги, службовий автомобіль, безкоштовна путівка в
будинок відпочинку, – то грошовий доход включає тільки
гроші, що отримані за певний період (звичайно за рік або місяць). В залежності
від особи (суб’єкта), яка отримує доход, доходи поділяються на доходи приватних
осіб або сімей, доходи фірм (підприємств), місцевих органів влади і держави.
Тобто, з точки зору суб’єктів, доходи можуть бути приватно-сімейними,
колективними (акціонерне товариство, приватне підприємство тощо) і державними.
Кожен суб’єкт в
економіці отримує доходи по-різному і з різних джерел. Наприклад, особисті
(сімейні) доходи формуються переважно (біля 80%) за рахунок зарплати і доходів малого
бізнесу. За рахунок доходів від власності і різноманітних виплат –
на 20%.
Доходи всіх
суб’єктів взаємопов’язані, виступаючи для одних –
доходом, а для інших – видатками. Наприклад, заробітна
плата для найманих осіб є доходом, а для роботодавця –
видатками.
ІІ. Суть, види та форми заробітної плати
Праця – найважливіший чинник виробництва. У
загальній структурі доходів жителів розвинених країн на кінець ХХ ст. близько ¾
становили доходи у вигляді оплати праці. Як уже говорилось, існують значні
відмінності в заробітній платі різних працівників та її формах.
Заробітна плата
виступає основним видом доходу, бо для більшості домогосподарств вона є
головним джерелом формування їх бюджетів. У розвинутих країнах на заробітну
плату припадає переважна частина національного доходу. Заробітна плата –
це ціна використання праці, тобто робочої сили працівника. . Цю нагороду
платить підприємець – власник як ціну за використану у виробництві робочу силу. Величина
заробітної плати залежить від професії, рівня кваліфікації та попиту на робочу силу. Це називається диференціацією заробітної плати.
Робітники різних професій отримують, звичайно ж, різну заробітну плату. Наприклад, менеджери провідних фірм і
звичайні водії не можуть конкурувати за її рівнем. Такі відмінності існували
завжди і зберігатимуться ще довгий час.
Окрім цього, навіть у межах однієї професії заробітна плата диференціюється
залежно від кваліфікації працівника. Неабиякий вплив на величину заробітної
плати має і місце проживання людини.
Загальний рівень
заробітної плати визначається попитом і пропозицією на робочу силу. В умовах
піднесення економіки відкриваються нові підприємства, а значить, зростає попит
на робочу силу. Це сприяє підвищенню рівня заробітної плати в країні для
працівників практично усіх сфер. При скороченні виробництва і падінні попиту падає
і рівень оплати праці. Із регулюванням зайнятості нерозривно пов’язане
регулювання заробітної плати, яка
повинна забезпечувати кожному працюючому певний рівень споживання. Регулювання
зарплати може здійснюватися державою й угодами безпосередньо між роботодавцями і
робітниками.
Механізм визначення ставок заробітної плати
неоднаковий для різних типів економічних систем. В командній системі
характерним було встановлення рівня заробітної плати неринковим чином.
Заробітна плата та працевлаштування контролювалися державою. Оскільки всі
підприємства усіх галузей економіки були державними, то єдиним представником
попиту на працю були не конкуруючі між собою підприємства, а держава.
Централізоване визначення рівня зарплати породжувало “зрівнялівку” в галузі
оплати праці. Різниця у заробітках кваліфікованих і некваліфікованих
працівників була невеликою. Все це не стимулювало працюючих до
високопродуктивної праці, а малокваліфікованих до підвищення рівня
кваліфікації.[1]
В ринковій
економіці рівень заробітної плати встановлюється ринковим шляхом, тобто
балансом попиту на працю і пропозиції праці, хоча на них впливають і неринкові
чинники.
До основних чинників рівня заробітної плати слід віднести:
-
співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці;
-
рівень продуктивності робочої сили;
-
ступінь відповідальності виконання певної виробничої
діяльності;
-
рівень кваліфікації робітника;
-
стаж здійснення виробничої діяльності;
-
рівень професійної складності виконання певної роботи;
-
умови здійснення виробничої діяльності;
-
рівень інтенсифікації виконання робіт;
-
динаміка цін на споживчі товари і послуги;
-
якість виконаної роботи працівником;
-
терміновість виробничої діяльності робітника.
Державне регулювання має на меті не допустити великого розриву в добро-
буті різних груп населення. Це може робитися шляхом застосування системи
ми прогресивного оподаткування: що вища заробітна плата, то вищий податок
Договірне
регулювання зарплати між працедавцями і робітниками проводиться у формі
тарифних угод та колективних договорів. Тарифні угоди укладаються між
підприємцями – власниками та працівниками за участю держави і встановлюють
мінімальні гарантії оплати праці. Держава контролює виконання угод. Колективний договір укладається в рамках
окремої фірми між адміністрацією та профспілкою і визначає розмір і форми
оплати праці, умови праці.[2]
Відрізняють різні
види, типи і форми заробітної плати в залежності від критерію, що приймається
як головний для класифікації. Насамперед, розрізняють номінальну і реальну
заробітну плату.
Номінальна заробітна плата — це певна
кількість грошей, що видається робітникові за його трудову діяльність. В
Україні номінальна заробітна плата одного зайнятого працівника на початок 2008
р. в середньому становила — це 0,37 дол. за годину. В США погодинна зарплата
складає — 11,2 дол., Японії — 13,5 дол.,
Німеччині — 10,96 дол., Великій Британії — 8,2 дол., Мексиці — 1,4 дол.
Незначний рівень навіть номінальної зарплати в Україні пояснюють тим, що ця
зарплата не є єдиною формою доходів, особливо, якщо враховувати масштаби
“тіньового” сектору української економіки.
Згідно з Законом України «Про державний
бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року у статті 13 встановлено розмір
мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного
громадянина України у період фінансово – економічної кризи.
Так, встановлено такий розмір мінімальної
заробітної плати:
-
з 1 січня 2012 року
– 1073 грн.
- з 1
квітня 2012 року - 1094грн.
- з 1
липня 2012 року –1102грн.
- з 1 жовтня 2012 року – 1118 грн.
- з 1 грудня 2012 року – 1134 грн.
В Україні рівень мінімальної заробітної плати
встановлено з 1 грудня 2003 року, щоб гарантувати працівникам певний рівень
життя відповідно до Акту про справедливість стандарту праці. Цей рівень має
значення при розрахунках реальної оплати праці працівникам бюджетної сфери.
Відповідно до нього укладаються тарифні угоди, визначаються розміри пенсії,
стипендій та інших видів соціальних виплат.[3]
Реальна заробітна
плата — це певна кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну
заробітну плату, враховуючи поточний рівень цін. На початку економічних реформ в Україні з 90-х
років реальна зарплата значно спадала, і тільки з 1997 р. розпочалося зростання
реальної заробітної плати.
Заробітна плата
залишається найголовнішою складовою доходів населення України. Упродовж 2011
року її питома вага в загальних доходах зросла з 47% до 51,6%.
За своєю
структурою заробітна плата поділяється на основну і додаткову. Основна зарплата
формується на основі тарифікації виконання певного виду робіт або службових
окладів працівників. Додаткова зарплата формується за рахунок різноманітних
надбавок, премій, тощо.
Основними формами оплати
праці в Україні є:
1. Відрядна. Використовується в тих випадках, коли
рівень механізації виробництва такий, що результати діяльності значною мірою
залежить від інтенсивності праці робітників. Відрядна форма заробітної плати
залежить від рівня оплати за виробництво
одиниці продукції. Вона передбачає залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за певний проміжок
часу. Відрядна форма зарплати використовується в будівництві, на транспорті,
більшості галузей промисловості. Відрядна форма має такі системи: пряма та
непряма відрядна, відрядно – преміальна і відрядно – прогресивна. Пряма відрядна система оплата праці
передбачає пряму залежність заробітку від кількості виготовлених виробів чи
часу їх виконання. Відрядно – преміальна
система передбачає надбавку за
виконання чи перевиконання плану до
тарифного заробітку робітника при прямій системі. Відрядно – прогресивна система передбачає підвищені розцінки за
перевиконання плану.
2. Погодинна.
Передбачає оплату праці залежно від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації, залежить від рівня оплати за певний період
часу (частіше за годину). Широке використання погодинної форми зумовлює
комплексна механізація і автоматизація виробництва. Погодинна форма заробітної
плати використовується в тих виробничих процесах, де важко або неможливо
визначити безпосередній кількісний внесок кожного працівника. Погодинна форма
зарплати використовується в сфері освіти, охорони здоров’я, високотехнологічних
виробничих процесів в промисловості тощо. Ця форма має такі системи: пряма погодинна, та погодинно – преміальна. Пряма погодинна система оплати праці
передбачає пряму залежність заробітку від кількості відпрацьованих годин згідно
із тарифною ставкою. Погодинно –
преміальна система передбачає певну суму преміальних виплат за досягнення
певних якісних або кількісних показників до прямої погодинної системи. Система
посадових окладів є різновидом погодинно – преміальної системи. За цією
системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер
(комірники, вагарі, прибиральники
тощо).
Преміальна форма передбачає додаткову оплату до інших видів зарплати –
наприклад, погодинної чи відрядної.[2]
Якщо процес праці мало
структурований, має творчий характер, але результати праці можна
проконтролювати, ціна праці встановлюється у вигляді річного посадового окладу,
поділеного на місяць або тиждень.[1]
Основними тенденціями еволюції зарплати в
сучасних умовах є:
- постійне зростання
не тільки номінальної, але і реальної заробітної плати;
- підвищення ролі і
питомої ваги додаткової зарплати в загальній структурі заробітної плати
(різноманітні надбавки і премії стимулюють підвищувати продуктивність праці
більше, ніж службові оклади та тарифні ставки);
- зростаюча роль
погодинної заробітної плати (це пояснюється тим, що в сучасному виробничому
процесі, який ґрунтується на високому технічному рівні і автоматизації
виробництва, важко визначити кількісні параметри трудової діяльності
працівника).
Важливою
економічною закономірністю виступає випереджаюче зростання продуктивності праці
в порівнянні із зростанням заробітної плати. Рівень заробітної плати в слаборозвинутих
країнах значно поступається рівню заробітної плати у розвинутих країнах тому
що, рівень продуктивності праці в економіці слаборозвинутих країнах значно
поступається рівню продуктивності праці в економіці розвинутих країн. Таким
чином, тільки зростання продуктивності праці є основою та фундаментом
підвищення заробітної плати. Якщо ж заробітна плата буде підвищуватись довільно
без врахування економічних чинників, то буде розгортатись інфляційний процес. В
цьому випадку зростатиме тільки номінальна зарплата, а реальна зарплата
спадатиме.
В тих сім’ях, які
я розглядаю в своїй роботі, в кожній родині є найманий працівник. Проаналізуємо
зарплату кожного працівника:
1. Вчитель – оплата
погодинно – преміальна, (3220×12=36840 грн.)
2. Охоронець –
оплата погодинна. (1050×12 =12600 грн.)
3. Будівельник –
оплата відрядна.( залежить від кількості виконаної роботи, в середньому =37 600
грн.)
4. Завгосп –
оплата погодинна (950×12=11400 грн.)
Водій – оплата погодинна (1300×12=15600
грн.)
5. Поштальон –
оплата погодинно – преміальна (900×12=10800грн.)
Важливою тенденцією сучасної економіки
виступає постійне підвищення технічного рівня виробництва, що потребує
постійного підвищення кваліфікації робітників і підготовки нових фахівців. Саме
ця тенденція підвищує попит на освіту з боку майбутніх і теперішніх робітників.
Чим більш унікальними є кваліфікаційні здібності людини, тим вище буде попит на
його робочу силу і відповідно, рівень зарплати.
Досвід розвинутих
країн переконує, що вигідніше виплачувати гідну зарплату, забезпечуючи високий
добробут, ніж витрачати кошти на ліквідацію таких явищ, як зростання
злочинності, поширення соціальних хвороб тощо.[2]
ІІІ. Рента
Рента
— це ціна за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких є
обмеженою. Розглядаючи формування попиту і пропозиції на землю, робилося
припущення, що всі землі в сільськогосподарському обороті мають однакову
якість. Пропозиція землі є фіксованою, а її вплив на земельну ренту — пасивним.
Попит стає визначальним фактором, який характеризує розмір земельної ренти.
Проте самий попит не залежить від якості землі.
Землі
розрізняються за своєю родючістю, природними умовами місцевості, розташуванням
щодо ринків збуту продукції. Витрати на одиницю продукції на кращих, середніх і
гірших землях неоднакові. Проте однорідна за якістю продукція на товарних
ринках продаватиметься за однаковою ціною. Це призводить до того, що виробники,
які працюють на кращих землях отримуватимуть більший дохід, ніж ті, хто
виростив цей вид сільськогосподарської продукції на гіршій землі. Останній
отримає менший дохід.
Відмінність
сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що виробники вимушені
користуватись земельними ділянками, які подарувала природа. Поруч з кращими
землями, використовуються землі, що мають середню або незначну родючість. В
промисловості, де використовується багато ресурсів, застосовуються насамперед,
найбільш продуктивні на поточний період верстати і устаткування. Менш
продуктивні капітальні ресурси замінюються більш продуктивними. Виробники
сільськогосподарської продукції позбавлені можливості замінювати менш родючі
земельні ділянки більш продуктивними.
Якщо виробники
користуються кращими ділянками землі на умовах оренди, то, отримуючи більший доход вони повинні віддати власникові
землі ту частину доходу, яку одержано саме завдяки кращим умовам
землекористування. Ця частина доходу називається диференційною рентою, тому що її розмір диференціюється залежно від
якості землі. Диференційна рента створюється лише на кращих і середніх
ділянках, і не створюється на гірших. Власники найгірших земель не здадуть її в
оренду безплатно. Розмір цієї плати називається абсолютною рентою.
Якість землі — це
не тільки природний дар, тому що людина може підвищувати продуктивність землі
за рахунок ефективних агротехнічних робіт, меліорації тощо. Внаслідок цього
попит на землю збільшується, відповідно зростає розмір ренти.
Земля є унікальним
ресурсом, що не підлягає заміні, проте вона може використовуватись в різних
галузях економіки. Ділянка землі може бути використана в рослинництві і тваринництві,
в добувній промисловості і на транспорті, в будівництві і як територія
промислового підприємства. Все це характеризує альтернативне використання
землі. Тому власник землі може обрати різноманітні варіанти використання землі:
самостійно обробляти, здати в оренду або продати. Від продажу землі він бажав
би мати таку суму, яка, за умов внесення до банку, надавала б йому доход не
менший, ніж рента. В іншому випадку йому вигідніше надавати землю в оренду й
отримувати ренту. Все це зумовлює капіталізовану земельну ренту — ціну землі,
що має наступну формулу:
|
ціна землі (Рт) =
|
рента (R)
|
x 100%,
|
|
позичковий
процент (r)
|
Дохід, що отримує
власник земельної ділянки незалежно від якості землі, яка надається у
користування є абсолютною рентою. Існування абсолютної ренти
пов’язане з унікальністю земельного ресурсу, тобто з тим, що землю не можна
додатково створити або збільшити її обсяг. Крім того, земля не може бути
замінена іншим типом ресурсу, як у випадку з капіталом і працею.
Ті родини, які я розглядаю мають земельні паї у розмірі 2 га та 5 га. Ренту отримують у
вигляді зерна або грошей ( за бажанням орендодавця). Землю надають в оренду ВАТ
«Україна» ( господарство утворилось після розпаду колгоспу) та окремим
фермерам. Рента в натуральному вигляді складала в 2012 році: ячмінь – 75 грн,
пшениці – 200 кг,
якщо перевести в ціни, то це 355 грн. і все це з одного гектара. Якщо продати все це на ринку, то рента
становить 430 грн. за 1 га.
Отже, родини отримали ренту:
1.430 грн. * 22 га = 9460 грн.
2.430 грн. * 20 га = 8600 грн.
3.430 грн. * 15 га = 6450 грн.
4.430 грн. * 12,5 га = 5375 грн.
5. 430грн. * 10га =4300 грн.
Сім’ї в нашому селі, в більшості
випадків, ренту отримують у вигляді зерна, яке використовують для відгодівлі птиці та домашніх тварин.
ІV. Позичковий
відсоток
Позичковий
відсоток — є винагородою, яку одержує власник грошей за те, що надав
їх підприємствам або приватним особам для використання. На кредитному ринку він
відіграє надзвичайно важливу роль. Адже
саме процент ( плата за кредит) повинен заохочувати власників заощаджень
надавати засоби в розпорядження
кредитного ринку (банками), замість того, щоб зберігати їх у вигляді готівки. Гроші
самі по собі не можуть виробляти товари чи послуги. Але за гроші, які
підприємства беруть в позику, купують фактори виробництва (верстати, сировину,
робочу силу) і виготовляють готову продукцію. Оскільки частину продукції
одержано завдяки використання позичених грошей, підприємство (підприємець) має
не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошовим капіталом.
Рівень позичкового процента дає також інформацію позичальникам, у яку суму їм
обійдеться кредит. Величина цієї винагороди називається ставкою або нормою позичкового процента. Визначається на основі
попиту і пропозиції на ринку грошей.
Якщо попит значно перевищує пропозицію, то
норма позичкового процента зростатиме, у протилежному випадку – зменшуватися.[2]
Наприклад, якщо
позичено 20000 грн., а боржник має повернути через рік 21000 грн., то річна
ставка проценту становитиме 5%.
Сам позичковий
процент є абсолютною величиною: 21000-20000=1000 грн., а 5% –
норма або ставка позичкового проценту. Проте, в повсякденній господарській
практиці для зручності, коли мова заходить про позичковий процент здебільшого
мають на увазі норму (ставку позичкового проценту).
Розрізняють
номінальну і реальну норму позичкового проценту (r). Номінальною є та ставка
проценту, за якою видається позика. Реальною є процентна ставка, що враховує
темп інфляції. Наприклад, якщо банком надана позика підприємству за номінальною
процентною ставкою 20%, а річний темп інфляції складає 12%, то реальна
процентна ставка дорівнюватиме 8% (20%-12%).
Якщо номінальна
процентна ставка є завжди додатною (крім безкоштовної позики, коли процентна
ставка дорівнює нулю), то реальна процентна ставка може бути від’ємною. Це
відбувається тоді, коли темп інфляції перевищує номінальну процентну ставку.
Наприклад, якщо номінальна процентна ставка складає 20%, а річний темп інфляції
= 20%, то номінальна процентна ставка дорівнюватиме рівню інфляції, то реальна
процентна ставка становитиме 0%.
Депозитні
процентні ставки — це процентні ставки, за якими комерційний банк платить
вкладникам за користування їх грошима. Депозитна процентна ставка завжди буде
менша за банківську (кредитну) процентну ставку, бо за розмірами вклади
поступаються обсягам банківських кредитів.
Сім'ї користуються
банківськими послугами, у більшості випадків послугами «Приватбанку», який надає 18-20%
річних, але враховуючи високий рівень інфляції ніхто не вкладає гроші до банку,
тому що у селян довіри до банків немає. У тих сім’ях, що я розглядаю, ніхто не отримує дохід від капіталу.
V. Прибуток як винагорода за ризик
Прибуток — це винагорода
підприємця за ризик. Це плата за те, що він організує виробництво, управляє
ним, впроваджує інновації (нововведення). Виконуючи свої функції, підприємець
забезпечує перевищення виручки (загального доходу) від реалізації продукції
фірми над витратами на виробництво. А це можна зробити лише тоді, якщо досконало організувати виробництво й
управління. Такі заходи дають змогу без додаткових інвестицій скоротити витрати
на виробництво, підвищити продуктивність праці. Реалізації нових ідей сприяє
підвищенню якості продукції, збільшенню обсягів продажу тощо. Окрім того,
підприємець повинен передбачити всі можливі втрати, зменшення доходів тощо.
В безпосередній
господарській діяльності підприємства мають справу з бухгалтерським прибутком
(або надалі прибутком), який розраховується як різниця між загальним доходом
(TR) і загальними витратами (TC):
P =TR – TC.
Якщо враховувати,
що загальний доход (TR) — це добуток ціни продукції (р) та її кількість (Q), а
загальні витрати (TC) — це добуток середніх загальних витрат (ATC) та кількості
продукції (Q), то прибуток (P) буде мати наступний вигляд:
P = TR – TC,
P = p х Q – ATC х Q,
P = Q х (p – ATC).
Прибуток, що
обчислюється як різниця між виручкою та витратами фірми (на виробництво і
реалізацією продукції) — це балансовий, або бухгалтерський прибуток. Одержавши
його, фірма має зробити певні виплати та відрахування (податки, проценти за
кредит, рентні платежі тощо). Прибуток, що залишається після всіх відрахувань
називають чистим прибутком. Хоча він є власністю підприємця, його ніколи в
повному обсязі не використовують на особисті споживчі цілі. Частину чистого
прибутку використовують для розвитку фірми (модернізація виробництва, залучення
додаткових ресурсів тощо).
У ринковій економіці
інтерес до виробництва у підприємця збуджується саме прибутком. Отримати
прибуток підприємець може, тільки за умови, що його продукція за ціною, якістю
і асортиментом буде влаштовувати споживачів. Тобто, реалізувати власний
економічний інтерес (отримати прибуток) підприємець може тільки реалізувавши
економічні інтереси споживачів.
В
Україні, яка переходить до ринкової економіки, громадяни віднедавна почали
отримувати такі види доходів, як ренту, дивіденди, підприємницькі прибутки. В
селі також існує вибір, якою підприємницькою діяльністю зайнятись – виробничою
чи посередницькою. Прикладом виробничої діяльності є фермерство. Вибір
діяльності надзвичайно різноманітний : рослинництво (робота у власних теплицях
та парниках, вирощування зернових та технічних
культур, вирощування городніх та баштанних культур, квітів) та тваринництво
(розведення худоби та птиці).
Розглянемо наші
сім’ї, якою ж виробничою діяльністю вони займаються:
1.
Займаються вівчарством, утримують 150 голів овець. На
продаж виробляють м'ясо, бринзу, вовну. Також утримують корову, свиней, птицю.
Мають прибуток 35000 грн. на рік.
2.
Утримують 2 корови, молоко від яких продають, також птицю.
Мають прибуток 6400 грн.
3.
Утримують свиней , птицю. Продають свиней живою вагою та птицю
і яйця на ринку. Прибуток 17 600 грн.
4.
Мають одну
корову, молоко від якої споживають самі
та продають на ринку. Прибуток 3360 грн.
5. Утримують 12 кіз,
2 вівці, молоко від яких використовують для виробництва бринзи. Утримують птицю. Прибуток – 8960грн.
Отже, кожна людина
в умовах ринкової економіки може отримати певні доходи, як плату за ресурси,
якими вона володіє. Якщо це звичайний робітник, то формою його доходу буде
заробітна плата, якщо підприємець, то прибуток чи рента. Проте одна особа може
отримувати і кілька видів доходів. Наприклад, підприємець може частину свого
капіталу або землі передати в користування і разом із прибутком отримувати
ренту і позичковий процент. Поряд із заробітною платою може отримувати позичковий процент і робітник. Кількість джерел прибутку визначає
кожен суб’єкт ринкових відносин особисто відповідно до своїх можливостей і
здібностей.
VI. Нерівність доходів
Ми з вами
розглядаємо тільки первісні доходи власників факторів виробництва, які
отримуються внаслідок ринкового розподілу доходів. Проте люди отримують доходи
і від їх перерозподілу через державний бюджет (пенсії, стипендії, різноманітні
соціальні виплати і пільги). В одній з
наших сімей отримують такі виплати (пенсія). Але і це не може виключити
невід’ємну ознаку ринкової економіки,— нерівність в доходах (або диференціація
доходів).
Кажучи про
нерівність доходів, давайте проаналізуємо доходи кожної сім’ї з Дивізії та
частку різних видів доходів у сукупному доході:
|
№ п/п
|
Зарплата,
грн.
|
%
|
Рента
|
%
|
Прибуток
від господ.
|
%
|
Пенсії,
соціал.
виплати
|
%
|
Сукупний
дохід, грн.
|
Дохід
на 1
люд.
|
|
1.
|
36840
|
45
|
9460
|
12
|
35000
|
43
|
-
|
0
|
81300
|
20325
|
|
2.
|
12600
|
46
|
8600
|
31
|
6400
|
23
|
-
|
0
|
27600
|
9200
|
|
3.
|
37600
|
61
|
6450
|
10
|
17600
|
29
|
-
|
0
|
61650
|
15413
|
|
4.
|
11400
15600
|
76
|
5375
|
15
|
3360
|
9
|
-
|
0
|
35735
|
17868
|
|
5.
|
10800
|
33
|
4300
|
13
|
8960
|
28
|
700×12=
8400
|
26
|
32460
|
6492
|
Як ми бачимо з
наведених прикладів більшу частину доходів у наших сім’ях становить заробітна
плата та прибуток від ведення домашнього господарства, рента ж становить не
більше третьої частини, а позичковий відсоток зовсім відсутній.
Також з даної таблиці ми бачимо, що доходи в сім’ях
розподіляються нерівномірно, тобто
нерівність доходів простежується в і наших прикладах.
Нерівність доходів ілюструє крива Лоренца:
А
Д Е
Рисунок 1- Крива Лоренца
Якщо в суспільстві
відсутня будь-яка диференціація доходів (абстрактна ситуація), то цю рівність
доходів характеризує пряма ОDA, бо 25% сімей мають 25% всіх доходів
суспільства; 50% сімей мають 50% доходів; 75% сімей мають 75% доходів тощо.
Крива ОСА
характеризує нерівність доходів в суспільстві, бо 25% сімей мають 50% всіх
доходів суспільства; 50% сімей мають 75% доходів; 75% сімей мають 90% доходів.
В іншому
суспільстві, де диференціація доходів вища за попередню, крива ОЕА характеризує те, що 25% сімей має 75% доходів,
а 50% сімей мають 90% доходів.
Чим далі від
прямої ОDA буде розташована крива Лоренца певної країни, тим більша нерівність
доходів існує в цій країні.
Економісти
використовують не тільки графічне зображення нерівності доходів, але й
кількісне вимірювання. Для цього користуються індексом Джині, який
розраховується як співвідношення площі фігури, що розташована між кривою
Лоренца і бісектрисою та площею усього трикутника. Згідно з рисунком 1 індекс
Джині (і) дорівнюватиме:
і = SODACO
/ SOABO.
Якщо в суспільстві
існує абсолютна рівність доходів, то індекс Джині дорівнюватиме нулю. Якщо в
суспільстві всі доходи належать одній людині, то індекс Джині дорівнюватиме
одиниці. Проте, це дві абстрактні, нереальні ситуації. Тому індекс Джині завжди
більше 0, але менше 1 (0<i<1). Чим вище індекс Джині, тим більша
нерівність доходів спостерігається в суспільстві, і навпаки. За підрахунками
економістів в розвинених країнах індекс Джині знаходиться в інтервалі 0,2-0,3;
в слаборозвинутих країнах — 0,7-0,9. В Україні протягом другої половини 90-х
рр. ХХ ст. і на початку ХХІ ст. індекс Джині знаходився в інтервалі 0,5-0,7.
Нерівність
доходів, з одного боку, спонукає людей більш ефективно використовувати свої
здібності і виступає мотором соціально-економічного розвитку. Проте, якщо
поляризація доходів стає досить великою, то економіці країни може загрожувати
соціальні конфлікти, в умовах яких господарство країни нормально функціонувати
не може. Значну диференціацію доходів зменшує держава здійснюючи політику
перерозподілу доходів через державний бюджет.
Висновки
Власник кожного ресурсу отримує свою форму
доходу.
Продаючи свою
працю, людина отримує заробітну плату. У оплаті праці існує нерівність, яка
залежить від багатьох чинників, які я проаналізувала своїй роботі. У
розглянутих випадках у 3 сім’ях отримують заробітну плату погодинну, в
одній -відрядну і в одній –
погодинно-преміальну. Я впевнена, що саме нерівність у заробітній платі спонукає
багатьох людей підвищувати свій професійний рівень, кваліфікацію,
продуктивність праці.
Якщо людина має у
власності землю і немає можливості обробляти її сама, то вона може здавати її в
оренду, отримуючи за це ренту. Величина ренти залежить від площі ділянки. Зараз
у селах склалась конкуренція між бажаючими обробляти землю, тому селяни мають можливість
отримувати оптимальну ренту. Усі сім’ї, які я розглядаю, отримують ренту.
Щодо позичкового
відсотка, то я думаю, що ще настануть часи, коли селяни з довірою будуть
надавати свої кошти банкам, отримуючи за це певні відсотки. Але зараз у період
кризи, ніхто на селі не вкладає гроші у
банк.
Підприємницька
діяльність завжди пов’язана з ризиком, тому займаючись присадибним
господарством, сіючи зернові чи інші культури або розводячи худобу та птицю,
кожен селянин думає, а чи поверне він ті кошти, які вклав у господарство? Чи
матиме його продукція попит? На прикладі
наших сімей, ми бачимо, що більшість із підсобних господарств мають споживчий
характер, тобто виробляють продукцію для своєї сім’ї , а одне має товарний
характер, тобто продукція реалізується на продаж.
Звичайно, розмір
кожної форми доходів залежить від ринкової ціни на той чи інший ресурс. І якщо
в цьому році, у зв’язку з кризою, багато селян повернулися додому з міст
через відсутність роботи, а значить зарплати. Рента у цьому ж році, навпаки, зросла. Щодо підприємницьких
доходів, то вони повністю залежать від ринкових цін на продукцію селян.
В ринковій
економіці завжди існує нерівність у доходах, яка відіграє спонукальну роль для
людей. У своїй роботі я склала таблицю доходів 5 сімей села Дивізія, порахувала,
яка частка доходів сім’ї припадає на кожного члена сім’ї, яку частину від доходів становить заробітна
плата, рента, дохід від ведення домашнього господарства. І ще раз впевнилась,
що нерівність у доходах існує і вона суттєво впливає на добробут сім’ї.
Звичайно, щоб не
було різкої поляризації доходів, державі треба займатися перерозподілом
доходів, бо інакше буде зростання соціального невдоволення, яке може привести
навіть до революції. З іншого боку , якщо платити всім однаково, то зникне
стимул працювати краще. На державу покладається нелегкий обов’язок збалансувати
ці два варіанти. Оптимальним виходом є запровадження прогресивного
оподаткування, щоб із зростанням сукупного доходу зростав відсоток податку.
